на головну
Документи
Аудіозаписи
  • Виступ Директора ЦГО
    на радіо ЕРА
  • Привітання Директора з нагоди дня води
  • Пісня метеорологів
Корисні посилання

Історія ЦГО

Перший період

23 травня 1844 року Петербурзька (Російська) академія наук звернулась з листом до опікуна Київського учбового округу з пропозицією: "…основать при тех из гимназий и школ, при которых почтется это за лучшее, метеорологические обсерватории и учредить в самом Киеве центральные заведения такого же рода, откуда наблюдатели станций могли бы в это же время получать наставления и сведения, которые им необходимы…"

24 серпня 1846 року опікун Київського учбового округу затвердив пропозицію В. Чеховича "Об организации сети метеорологических станций и центрального заведения этого рода в самом Киеве". На думку В. Чеховича "для устройства Метеорологической обсерватории все необходимое имеет Киевский университет святого Владимира".

В. Чехович звернувся в Академію наук з проханням про виділення приладів для організації обсерваторії та мережі метеорологічних станцій, але через відсутність коштів Академія наук не змогла виділити прилади для мережі і запропонувала обмежитись облаштуванням Метеорологічної обсерваторії в самому Києві при університеті.

12 лютого 1851 року в Києві був отриманий лист із Санкт-Петербурга директора Головної фізичної обсерваторії професора Купфера А.Я. зі схваленням проекту будинку Метеорологічної обсерваторії в Києві, зробленого архітектором Беретті. Цей будинок, що знаходився на вул. Л. Толстого, 14 мав табличку пам'ятки архітектури,але кілька років тому був зруйнований і на його місці з'явився "дуже важливий" для столиці об'єкт - казино "Маріо".

Будівництво обсерваторії почалось 18 травня 1851 року, тобто травень є щасливим місяцем в роботі обсерваторії, адже офіційно відкриття обсерваторії відбулося 15 травня 1855 року .

Першим директором обсерваторії з 1855 по 1858 роки був професор фізики Київського університету Е.О. Кнорр.

Метеорологічним спостереженням в Київській обсерваторії приділяли велику увагу. Уже в травні 1855 року в Відомостях Київського університету були опубліковані спостереження за погодою, проведені з 15 по 20 травня того ж року. Публікації цих матеріалів і в подальшому надавалась велика увага.

Керівниками обсерваторії в XIX столітті були, як правило, визначні вчені.

М.І. Тализін, професор фізики і математики Київського університету був директором обсерваторії з 1858 по оС 5 роки. За цей період він організував щомісячну публікацію метеорологічних спостережень в "Известиях университета".

З оС 5 по 1885 роки обсерваторією керував М.П. Авенаріус, один з видатних фізиків другої половини XIX століття. Йому належать одні з перших робіт по метеорології "Некоторые из результатов 12-ти летних наблюдений Университетской Метеорологической обсерватории", надрукованої у "Ведомостях Университету" в оС 8 році.

М.П. Авенаріус добився матеріального заохочення спостерігачам, зміцнив матеріальну базу обсерваторії, розширив обсяг метеорологічних спостережень, створив школу метеорологів.

Учнем і послідовником М.П. Авенаріуса був А.В. Клоссовський. Протягом 90-х років XIX століття він організував і керував діяльністю метеорологічної мережі Південно-Західної Росії. Ця мережа охопила губернії: Бессарабську, Херсонську, Таврійську, південні повіти Київської і Подільської губерній. Всі організовані ним метеорологічні станції вели спостереження за опадами, грозами, висотою снігового покриву, а також вели докладний або скорочений сільськогосподарський щоденник. Основну увагу А.В. Клоссовський приділяв ролі та значенню погоди в сільськогосподарському виробництві.

Мережа утримувалась за рахунок коштів губерній, міст та державних установ. Матеріали спостережень публікувались в метеорологічний оглядах, працях метеорологічної мережі Південно-Західної Росії. Всього вийшло 6 томів цього видання.

Ще більше авторитет обсерваторії зріс в період керівництва П.І.Броунова (1891-1895 роки). Роботу в обсерваторії він почав з розширення програми спостережень на мережі з підпорядкованих обсерваторії метеостанцій. Незабаром він організував регулярний випуск "Спостереження Метеорологічної обсерваторії" (всього вийшло більше 40 випусків) та видання "Праці по сільськогосподарській метеорології".

В період роботи в обсерваторії П.І. Броунов організував Придніпровську мережу метеорологічних станцій, до складу яких входили метеостанції, розташовані в басейні річок Дніпра, Оки, Дону (губернії Київська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Курська, Орловська, Могілевська, Мінська і Гродненська). До складу цієї мережі в 1896 році входило понад 700 метеостанцій, тобто набагато більше ніж сьогодні.

Організована П.І. Броуновим Придніпровська метеорологічна мережа успішно працювала до початку Першої світової війни.

Багаторічна робота у сфері сільськогосподарської метеорології принесла П.І.Броунову світову славу і він по праву належить до засновників агрометеорології, підвалини якої були закладені саме в Києві.

Двадцять років з 1895 по 1916 роки обсерваторію очолював І.І. Косоногов. Під його керівництвом в обсерваторії отримали розвиток нові спеціалізовані види спостережень: за зливами, сонячною радіацією. При ньому була організована служба інформації про вегетацію і врожай сільськогосподарських культур.

При Косоногові І.І. було видано 52 випуски "Сільськогосподарського метеорологічного бюлетеня Київської метеорологічної обсерваторії", який користувався великим авторитетом і попитом у земствах.

Під час Першої світової війни гідрометеорологічна мережа забезпечувала потреби оборони країни інформацією про погоду. Роль і значення служби особливо зросли у зв'язку з початком використання німецькими військами отруйних речовин. Відгоміном на це явище стала книга О.Ф. Вангенгейма "Газовая метеорология", що була надрукована у 1916 році в типографії 9-ї армії. В книзі надавались рекомендації щодо захисту військ в випадку використання ворогом газів на окремих ділянках фронту. Олександр Федорович Вангенгейм, родом з Чернігівщини, після утворення єдиної гідрометслужби СРСР став її першим начальником і був розстріляний, "в ознаменованіє" 20-річчя Радянської влади. Дійсну дату смерті славетного співвітчизника вдалось встановити Косовцю О.О і Дугінову В.І., про що була відповідна публікація у 1988 році в журналі Росгідромету "Метеорология и гидрология".

За свідченням ветеранів обсерваторії, в часи Української Народної Республіки з роботою обсерваторії знайомився головний отаман УНР Симон Петлюра. На жаль, в наступні роки колектив не удостоювався честі бути відвіданим хоча б міністром.

У 1924 році магнітно-метеорологічна обсерваторія була виведена зі складу університету і підпорядкована Укрнауці. В 1926 році при Укрнауці була організована кафедра геофізики і сільськогосподарської метеорології, яку очолив Б.І. Срезневський, залишаючись в той же час директором обсерваторії. З 1929 року обсерваторія ввійшла до складу створеного тоді Гідрометеорологічного Комітету УРСР.

Умови міста ускладнили проведення ряду метеорологічних спостережень. Обсерваторія у зв'язку з ростом міста все менше і менше відбивала кліматичні умови простору, де розташовано місто. Тому за ініціативою керівника Укрмету Н.І. Данилевського в 1925 році було прийнято рішення організувати геофізичну обсерваторію в заміських умовах. З цією метою було вибране місце поблизу села Тимки в 20 км на південь від м.Бобровиці Чернігівської області. В січні 1926 року в обсерваторії в Тимках були розпочаті метеорологічні спостереження. Основний напрямок робіт в Тимках був аерологія. Однак близьке розташування лісового масиву стримувало розвиток цього виду спостережень. Обсерваторію було вирішено перенести в м.Бориспіль.

Регулярні метеорологічні спостереження в Борисполі були розпочаті в липні 1931 року. Сюди ж в 1934 році було переміщено з Києва магніто-метеорологічні та актинометричні спостереження.

Бориспільська геофізична обсерваторія по наявності в ній сучасного на той час устаткування і приладів, по кваліфікації співробітників була найбільшим метеорологічним і геофізичним закладом України.

75-річчя обсерваторії було відмічено статтею І.К. Половка в п'ятому номері журналу "Погода й життя" за 1930 рік.

З 1935 року в обсерваторії почали проводитись запуски радіозондів Молчанова (найновіші на той час). В тому ж році радіозонд був запущений в м.Києві з площі Б.Хмельницького. Свідком цього запуску був Михайло Сергійович Гальченко, який згодом у 1976-1981рр. був директором Української гідрометобсерваторії.

Першим директором Бориспільської обсерваторії був Т.К. Богатир, майбутній багаторічний керівник гідрометслужби України. Надалі керівниками обсерваторії були Н.Ф. Гельмгольц, Н.З. Пинус, В.М. Личикаки, а з 1940 до початку війни - А.П. Федосеєв. Всі вони відомі вчені в області метеорології.

Після визволення Києва від німецьких окупантів в 1944 році відновлюється науково-дослідна геофізична обсерваторія. Її директорами були В.П. В.П.Попов (1944-1948рр.) Г.Ф.Прихотько(1948-1950рр.) ,П.Н.Андрейченко(1950-1952рр.) І.І. Данільцев (1952-1953рр.).

В обсерваторії проводились різні гідрометеорологічні дослідження. Наприклад, в 1947 році почались спостереження за атмосферною електрикою.

Агрометеорологічні спостереження і дослідження Геофізичної обсерваторії були продовжені на агрометстанції Київ, яка була відкрита на тодішній околиці міста. Нині тут (Проспект Науки, 37) розташована гідрометстанція Київ, метеодані з якої щодня звучать в ефірі українського радіо, а за високу якість аерологічних спостережень у 2005 році станція нагороджена Похвальною грамотою Всесвітньої метеорологічної організації.

В 1953 році на базі геофізичної і гідрологічної обсерваторій в Києві був відкритий Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут. До його складу ввійшли науково-дослідні відділи, сектори і лабораторії вказаних обсерваторій. Створення УкрНДГМІ ознаменувало закінчення першого періоду в діяльності обсерваторії.

Другий період

В 1956 році розпочався новий етап в діяльності обсерваторії, коли на базі режимних відділів Українського управління гідрометслужби була організована Київська метеорологічна обсерваторія. Її першим директором були І.З. Лапа (1956-1961рр.), якого потім змінив А.А. Мороз (1961-1965рр.). Після нього обсерваторією керували А.П. Приходько (1965-1971рр.), В.М. Шмаков (1971-1976рр.), Гальченко М.С. (1976-1981рр.).

Київська гідрометеорологічна обсерваторія з 1956 по 1959 роки розташовувалась в приміщенні Управління гідрометслужби (вул. Золотоворітська, 6); з 1959 по 1964 роки - по вул. Толстого, 14, а з 1964 року - за сучасною адресою: Проспект Науки, 39, корпус 2.

До складу відновленої обсерваторії увійшли наступні відділи, лабораторії і групи: відділ метеорології і клімату, група актинометрії, аерологічний відділ, відділ гідрології, гідрографічна партія, лабораторія хімії поверхневих вод і атмосфери, відділ гідрометеорологічного фонду даних.

Цей час характеризується стрімким розвитком спостережень за станом хімічного забруднення та радіаційного забруднення.

Знаменним в історії обсерваторії був 1973 рік. В цьому році на території України була в основному створена державна служба спостережень і контролю за забрудненням природного середовища (ОГСНК - російською). В зв'язку із збільшенням об'єму робіт і враховуючи велику питому вагу нових видів спостережень 15 травня 1973 року Київська ГМО була реорганізована в Українську Гідрометеорологічну обсерваторію.

Найбільшого розвитку мережа ОГСНК досягла на початку 90-х років. Потім починаючи з 1992-93 років її розвиток загальмувався, що пов'язано з погіршенням економічного стану в країні. Однак нам вдалось в цілому зберегти мережу ОГСНК і якість спостережень за станом забруднення природного середовища.

На жаль, 125-річний ювілей обсерваторії, який випав на 1980 рік був проігнорований керівництвом, хоча за два роки перед ним до 25-річчя створення УкрНДГМІ в "Гидрометиздате" вийшла брошура під редакцією тодішнього директора інституту Логвинова К.Т.

Другий період почав наближатись до завершення в 1983 році при Падуні Миколі Миколайовичу, який був директором обсерваторії в 1981 - 83 роках. Згідно з наказом колишнього Держкомгідромету СРСР на базі республіканських обсерваторій та бюро погоди були створені республіканські гідрометцентри, зокрема в Києві, відомий нині Український гідрометцентр. З 1983 року обсерваторія перетворилася на Київський центр спостережень та контролю забруднення навколишнього середовища, що з 1 липня 1986 набув назву Український центр радіаційного контролю забруднення природного середовища, яким з 1 серпня 1986 року керував Серебряков Олег Васильович. З 1 листопада 1988 року центром керує Косовець Олександр Олександрович. Поступово до складу центру ввійшли всі гідрометстанції Київської області та Києва. З травня 1996 року центру повернули статус і назву обсерваторії - Центральної геофізичної обсерваторії. Таким чином другий період в житті обсерваторії завершився і розпочався її нинішній етап.

Третій період

Останні 17 років відзначаються поступовим зміцненням авторитету обсерваторії, більшою самостійністю у вирішенні фінансово-господарських питань.

Зокрема в I кварталі 1989р. організація перейшла на самостійний фінансови баланс і вперше в своїй історії набула рис повноційної організації.

У 1992р. в обсерваторії було відкрито спеціальний рахунок і вона фактично прийняла естафету в частині надання спеціалізованої гідрометеорологічної інформації споживачам із різних галузей господарювання від колишнього бюро розрахунків і довідок ( більш відома російська назва - БРИС), яке не змогло втриматись в нових економічних умовах.

У серпні 1994 р. було відзначено 70 річчя метеостанції Яготин і з того часу ми кожні пять років святкуємо ювілеї підпорядкованих гідрометстанцій чи структурних підрозділів ЦГО.

Цей почин поширився на всю мережу гідрометслужби і слугує пропаганді гідрометеорологічної діяльності.

В 1995р. Постановою Уряду до складу Республіканського центру спостережень за станом природного середовища - так на той час називалась ЦГО, створено Галузевий державний архів гідрометслужби України.

З травня 1996р. обсерваторія отримала сучасну назву, яка дозволила прокласти місток із середини XIX століття в кінець XX. Більше того, назва "Центральна геофізична обсерваторія" вписана в Закон про гідрометеорологічну діяльність, який було прийнято Верховною Радою України в лютому 1999 року.

З травня 1996р. обсерваторія отримала сучасну назву, яка дозволила прокласти місток із середини XIX століття в кінець XX. Більше того, назва "Центральна геофізична обсерваторія" вписана в Закон про гідрометеорологічну діяльність, який було прийнято Верховною Радою України в лютому 1999 року.

Матеріали ЦГО складають основу багатьох наукових праць, зокрема монографія Вишневського В.І та Косовця О.О "Гідрометеорологічні характе-ристики річок України", а також "Екологічний атлас Києва".

З 2005 році відновлено випуск праць ЦГО.

За заслуги перед українським народом, з нагоди 150-річчя заснування, ЦГО нагороджено у лютому 2006 року грамотою Верховної Ради України.


перейти на старий дизайн